Усе почалося в суботу, звичайну каліфорнійську суботу, коли Джулія, прокинувшись, дізналася, що із Землею відбувається щось незрозуміле. Довшими стають дні та ночі. Змінюється сила тяжіння. Дивно поводяться птахи. Припливи збожеволіли... Світ змінюється стрімко і незворотно. Що робити дівчині, якщо минуле робиться великим, а майбутнє дедалі стискається й стискається, щоб незабаром перетворитися на ніщо... якщо доба виростає в тижні й незрозуміло, які з них небезпечніші - тижні світла чи тижні темряви... якщо валиться особистий світ, зростає прірва між людьми, вчора ще тобі близькими, а почуття самотності набирає сили? Змиритися чи наперекір усьому вважати, що ніщо у світі не остаточне?