Виробник — Тайвань — колір жовтогарячий — ціна за комплект — у комплекті 4 шт.

Одна з основних тенденцій підвищення ефективності тренувального процесу полягає в його інтенсифікації, тобто збільшенні частки тренувальних засобів, близьких за режимом виконання до основної змагальної дії. Для спринтерів таким засобом є біг на відрізках зі швидкістю, близькою до змагальних. Однак виконання такого інтенсивного і водночас монотонного тренувального навантаження викликає у спортсмена чимале фізичне та психологічне стомлення. Крім того, постійне виконання бігу з максимальною та субмаксимальною швидкістю викликає стабілізацію характеристик руху, що згодом стає гальмом для переходу на новий, вищий, рівень швидкості.

Ці два моменти можна вважати основою для використання в тренувальному процесі методу варіативності тренувальних впливів. Конкретно для спринтерів це проявляється у використанні бігу в ускладнених і полегшених умовах, включно з поєднанням цих режимів один з одним, а також із бігом у природних умовах.
Нам як засіб, що створює опір, був використаний гальмівний парашут, розроблений працівником ВНІІФК В. С. Івановим і спочатку випробуваний у конькобежному спорті.
Які ж переваги має парашут перед іншими засобами?
Парашут створює постійну силу опору, спрямовану горизонтально та прикладену до місця, близького до загального центру ваги тіла (якщо спортсмен тягне автомобільну покришку, то виникає складник сила, спрямована вертикально вниз).
Парашут можна використовувати під час бігу не тільки по прямій, але й по повороту (технічні засоби, що створюють опір, можна використовувати тільки в бігу по прямій).
Парашують прості у виготовленні, легкі та займають небагато місця.
Гальмівний парашут являє собою купол певного діаметра, який декількома стропами прикріплюється до пояса, який одягнений на спортсмена. Площа купола може бути різною. Ми пробували парашути площею від 1 до 3 кв. м. За нашими даними, гальмівний парашут площею 1 кв. м під час бігу зі швидкістю 9-10 м/с створює гальмівний опір приблизно 4-5 кг (максимальне значення). А два парашути по 1 кв. м разом — приблизно 9-10 кг, отже, величину опору ми варіювали в межах від 7 до 14-15% від ваги тіла спортсмена.
Гальмівні парашути були нами випробувані під час тренування у двох режимах: для розвитку швидкості (максимальна та стартова) і швидкісної витривалості.
Для розвитку максимальної швидкості проводилися тренування в бігу з високого старту на відрізках 80-100 м (число повторень 5-6, інтервали відпочинку 6-8 хв). Збільшення довжини дистанції (в класичному варіанті для розвитку максимальної швидкості використовуються відрізки до 60 м) пов'язане з тим, що з парашутом спортсмен починає біг із високого старту та розганяється не максимально швидко, а, скажімо так, у режимі контрольованої швидкості, щоб мати можливість знайти ефективну манеру бігу в режимі опору. На це йде приблизно 20-30 м. Тому власне робоча довжина дистанції становить 50-60 м.
З огляду на той факт, що наявність парашута вносить зміни в техніку бігу, ми проводили тренування тільки в поєднанні бігу з парашутом і без. Було випробувано три варіанти поєднань:
Варіант 1. Три пробіжки виконуються з парашутом, наступні дві-три без парашута;
Варіант 2. Пробіжки з парашутом і без чергуються;
Варіант 3. Спортсмен відстібає парашут приблизно на середині дистанції та продовжує біг без нього.
В підсумку ми зупинилися на останньому варіанті як найефективнішим. Які його переваги? Перше й найголовніше, як нам представляється, це найближче (за часу) поєднання двох режимів. У цьому разі спортсмен «гадають» відчуття бігу з парашутом (це насамперед потужність відштовхування й спрямованість зусиль) і, відстебнувши парашут, реалізує їх у звичайному бігу. А другий — це суб'єктивний момент. Коли спортсмен відстібає парашут, у нього з'являється відчуття легкості м свободи рухів, можливості, за словами спортсменів, «часто перебирати ногами», тобто збільшити частоту рухів, а це дуже важливий компонент розвитку швидкості.
Для розвитку стартової швидкості використовувався біг із низького старту з парашутом. У вихідному положенні спортсмен розвивався у стартові колодки, а парашут, пристебнутий до пояса, клал збоку від себе. Під постріл (або без команди) спортсмен стартував максимально швидко. Приблизно до 10 м (т. е. коли швидкість досягає 80-85% від максимальної) парашут розкривався і спортсмен залишався біг уже з опором. Довжина дистанції — 30-50 м; загальний об'єм бігу за тренування — від 300 до 450 м; відпочинок між повтореннями — 3-4 хв. Якщо тренування дробилося на 2-3 серії, то відпочинок між серіями — 5-6 хв.
Розвиток швидкісної витривалості можливе завдяки двом варіантам впливу: по-перше, завдяки скороченню інтервалів відпочинку, по-друге, завдяки збільшенню довжини дистанції.
У першому випадку тренувальне заняття здійснювалося на відрізках 80-100 м (так само, як і для розвитку максимальної швидкості), але з інтервалами відпочинку, скороченими до 3-4 хв. Ця робота виконуватиметься серійно: 3 — 4 х 80 — 100 м через 3 — 4 хв відпочинку, і потім ще така ж серія. Відпочинок між серіями — 8-10 хв.
Вивчення питання про вибір довжини дистанції ми досвідченим способом прийшли до того, що оптимальна її довжина — 150 м. У цьому разі спортсмен був здатний виконати тренування з 5-6 пробіжок зі швидкістю 90% від максимальної та вищої. Відрізок завдовжки 200-250 м уже після першого пробігання викликав стан сильного стомлення, м спортсмен не міг продовжувати тренування.
Великий діапазон можливостей укладений тут знову ж у комбінаціях бігу з парашутом і без нього. У березні, коли тренування в бігу на довгих відрізках спрямоване чималою мірою на розвиток силової витривалості, використовувався переважно біг із парашутом. Тренувальне заняття конструювалося так: 4-6 х 150 м з двома парашутами (по 1 кв. м) через 8-10 хв відпочинку + 1 х 150 м без парашутів. Час бігу з парашутами мало бути на 0,7-0,8 с гіршою, ніж без парашутів (якщо спортсмену планувалося в останній пробіжці без парашутів показати результат 17,0, то в попередніх пробіжках із парашутами його час мав бути 17,7.
У квітні, у міру збільшення швидкості пробігних відрізків, треба зменшувати величину гальмівного впливу. Тренувальне заняття мало такий вигляд: 2 х 150 м із двома парашутами; 2 х 150 м с одним парашютом;1 — 2 х 150 м без парашютов.
Інтервал відпочинку — 8-10 хв, час у перших двох пробіжках на 0,7-0,8 с, а по-друге, двох на 0,3-0,4 з гірше, ніж у бігу без парашутів.
Ну і, нарешті, у майці та далі ми знову використовували варіант бігу з відстібанням парашута на останніх 50 м. 150-метрової дистанції.
Тренування мало такий вигляд: 1 х 150 м із двома парашутами; 1 — 2 х 150 м с одним парашютом; 2 х 150 м із відстібанням; 1 х 150 м без парашута.
Предкладені варіанти застосування гальмівних парашутів не претендують на вичерпну повноту. У міру експлуатації цього тренувального засобу в тренерів і спортсменів напевно виникнуть нові знахідки та винаходи. Ми сподіваємося, що викладений матеріал допоможе їм зробити це швидше.

В. БРЕЙЗЕР, кандидат педагогічних наук, ВНІФК
Б. ТАБАЧНИК, кандидат педагогічних наук, старший тренер експериментальної групи збірної команди СРСР зі спринтерського бігу
В. ІВАНОВ, кандидат біологічних наук, ВНІФК

Журнал “Легкая атлетика” №10, 1988 го